Владико Йосифе, поділіться своїми відчуттями, пов’язаними із Вашим призначенням на єпископа-помічника київського? Саме проголошення не викликало в мене ні задоволення, ані стану піднесення. Я прийняв це дуже спокійно. В моїй душі однак є тривога... Користаючи з досвіду Церкви, я приготував єпископський герб і на ньому помістив кітву (якір – ред. ) як символ надії, бо дуже сподіваюся на поміч Божу. Часто у важких життєвих хвилинах мені допомагала надія та віра в те, що Господь зі мною. То-му гаслом до гербу є слова: «З нами Бог».
Як би Ви оцінили сучасний стан Київської архиєпархії?
Пам’ятаю Київську архиєпархію на початку і бачу її зараз. Це дві різні єпархії – це наша Церква, її дух і все, що притаманне їй у богословському, душпастирському й літургічному вимірі. Не можна не побачити розвиток церковних структур, які виросли і мають повне право називатися структурами архиєпархіяльними. Добре розвинені церковні та мирянські інституції, комісії, монастирі, парохіяльні спільноти, молодіжні християнські організації, катехизація, і т.д. Все це дуже тішить і є для мене своєрідним авансом і добрим фундаментом для подальшого розвитку архиєпархії.
Владико, скажіть будь ласка, а що буде для Вас пріоритетом у розвитку архиєпархії?
Очевидно, що головним пріоритетом для кожного душпастиря є голошення Євангелії. Якщо ця ідея справді буде пріоритетною, тоді Господь, вірю в це, збудує та розвине архиєпархіяльні структури, зміцнить Церкву у всіх її вимірах. Сучасна людина спрагла Бога. В контексті рішень та навчань ІІ Ватиканського Собору, відповідальність за оголошення Христової благовісті повинні взяти на себе не тільки єпископи та священики, але й апостолят мирян. Ми мусимо докласти максимум зусиль на те, щоби жити в правді, ходити дорогами правди й випромінювати з глибини себе - життя, життя в Бозі. Тоді наша проповідь буле відчитана адекватно, будуть ті, котрі повірять та підуть за Христом. Маю якесь глибинне внутрішнє переконання про особливу роль у проповіді Бога через добру людину, яка своєю поставою свідчитиме, що в її душі є живий Бог.
Чи, таким чином, я маю розуміти, що плануєте системне втілення постанов Київського архиєпархіяльного Собору на тему євангелізації?
Це абсолютно природно, оскільки я не починаю чогось нового, а прийшов продовжити те, що тут вже посіяно.
А як Ви бачите участь Київської архиєпархії у зближенні українських Церков?
Я вийшов із спільноти Студійського Уставу, котрий і зовнішньо, і внутрішньо (через монаше пра-вило) дуже подібний до духу присутніх традиційних християнських Церков. Думаю, що не буду тут чужим. Своє монаше і священослужіння я будував на тому досвіді, який був витворений Церквою впродовж великої історії, яка для мене дуже цінним «каменем», тому сподіваюся, що я не буду вирізнятися від київського духовенства, як нашої Церкви так і близьким нам по традиції і духу. Дуже старатимуся налагодити глибші контакти із представниками усіх традиційних Церков, які тут діють, на ґрунті богословському, культурно-мистецькому і особливо через особистий діалог, бо, Слава Богу, я не розчарувався у людях і вірю в їх доброту.
Повернутися на головну
Комментариев нет:
Отправить комментарий