Понад три роки Владика Богдан, був єпископом-помічником в київській архиєпархії. Вже незабаром відбудеться хіротонія нового Єпископа-помічника Київського, а теперішній єпископ займе новий уряд. Ми попросили Владику коротко підсумувати його служіння в архиєпархії.Насамперед – з людьми, з вірними нашої Церкви, які горнуться до Бога, які шукають Бога і намага-ються жити Божими заповідями. При думці про нашу архиєпархію, перед моїми очима виринають дорогі і близькі мені постаті: бачу старших парафіян з далекого від Києва Нововолинська (до створення Луцького екзархату Волинь входила до нашої архиєпархії), які на моє запитання, про що вони журяться, відповіли: «Про Україну, Владико…», чим мене дуже здивували і збудували; бачу прихожан патріаршого Собору, в богослуженнях; бачу нашу чудову молодь, повну ентузіазму і духовної енергії, здатну без вагань іти кілька кілометрів засніженими дорогами, щоб принести людям у далекому селі різдвяну радість; бачу наших семінаристів, з якими пов’язуємо надію на роз-виток архиєпархії; бачу Сестер-монахинь різних Згромаджень, які з такою великою посвятою служать дітям, молоді та всім нашим вірним у селах і містах; нарешті – бачу священиків і дияконів – моїх найближчих співпрацівників, завдяки ревності яких вдалося втілити в життя багато починань і планів… Усі вони для мене однаково близькі і дорогі, і всі вони становлять неповторне, дороге для мене обличчя Київської архиєпархії – частинки Тіла Христового, якій я міг служити.
Що Вам вдалося втілити найкраще?
Я не буду сам оцінювати свої здобутки чи досягнення, це мали б зробити інші, а остаточно – сам Господь у своєму світлі може показати, що в нашій діяльності було цінне і вартісне, а що – пусте й безхосенне. Однак, я дуже вдячний Богові за те, що дав мені ласку бути тут, на теренах великої України, свідком відродження нашої Церкви і віри у серцях людей. Це – найбільший дар і найцінніша ласка! Нещо-давно був в с. Вербівка, де є чи не наймолодша наша громада, зареєстрована останнім часом. Коли присутні на Службі Божій вірні заспівали «Христос Воскрес із мертвих…», ледве міг стримати свої почуття: здавалося, що зримо відчуваю, як з-під землі почало бити присипане духовне джерело, як той Христос, якого прирекли на смерть, воскрес не тільки дві тисячі літ назад, але воскрес в серцях людей, воскрес на нашій українській землі. Дякую Богові також за те, що від самого початку знайшов повне розуміння і готовність до співпраці з боку священиків. За тих кілька років ми стали справді однією сім’єю, ділимо між собою наші радості і смутки, тривоги і надії. Я особисто, і, здається мені, також отці та диякони, завжди чекаємо на наші чергові зустрічі духовенства, що вже стали традиційними. Дякую Богові за пожвавлення діяльності архиєпархіяльних комісій, а також – за залучення до розвитку парафій і громад численних активних мирян. Тішить мене і наповняє вдячністю те, що засновуються нові громади, будуються нові храми, - одним словом: «Воскрес Христос – і життя вільно пливе!» - як каже св. Йоан Золотоустий у своєму Пасхальному слові.
Що Ви хотіли втілити, але не встигли?Не встиг так багато! Хотілося більше бути серед людей, довше робити пастирські візити, щоб мати нагоду ближче спілкуватися із вірними, зустрітися із молоддю, дітьми і катехитами в кожній громаді, краще і безпосередньо пізнати життя священиків, умови їх-нього служіння. Планував поїхати на прощу до Майданека з усіма священиками і дияконами, але з огляду на інші обов’язки не зміг цього здійснити. Хотів видати серію брошур євангелізаційно-просвітницького спряму-вання… Можна б багато ще перераховувати того, що хотілося зробити, але забракло чи то часу, чи сил, - хто зна? Втім, може цей перелік стане для мого наступника – Владики Йосифа – отією «естафетною паличкою», яку він підхопить та продовжить втілювати у життя, а я, зі свого боку, просити-му у Господа, щоб доповнив своєю ласкою те, що я – з огляду на людські обмеження чи обставини – не встиг, чи не зміг зробити.
Які у Вас відчуття пов’язані із цими життєвими змінами?
На серці в мене – вдячність, спокій та надія, бо вірю, що за усіма подіями і рішеннями Церкви стоїть Боже любляче Прови-діння. Буду намагатися і надалі якнайкраще спов-нювати свої дотеперішні обов’язки Секретаря Синоду та з послухом прийму нові завдання, які мені доручить Церква.
Повернутися на головну
Комментариев нет:
Отправить комментарий