Щоб стати хорошою матір’ю, суспільство пропонує телепередачі, журнали, книжки. Різні школи радять нам свої підходи до виховання дитини. Книги не здатні навчити материнства, а тільки про нього розказати.
Здавна у кожному народі існував своєрідний кодекс материнського мистецтва. Змалку дівчаток вчили бути благочестивими, лагідними, врівноваженими та добросердечними. У всі часи на маму були покладені два головних обов’язки: бути першою годувальницею та вихователькою дитини. Однак, як тільки суспільство стало класовим – багаті відмовилися від самостійного виховання своїх дітей, а бідні через виснажливу працю не мали достатньо часу на таке виховання.
Дохристиянський період
У священних Ведах найранішого періоду з великою шаною говориться про духовне призначення матері. Вічна мати (Прак-ріті) здатна розвинути із себе все, що існує, коли вона з’єднається із вічним чоловічим началом (Пу-рушею). Натомість у Ведах пізнішого періоду жінка-мати існує лише для чоловіка.
В античній Греції мати – це чутлива і спостережлива жінка. Матері періоду еллінізму (друга половина IV ст. до н.е. – V ст. н.е.) вирізнялися глибоким індивідуалізмом та постійним прагненням до самовдосконалення. Жінкам під час вагітності радили відвідувати святині та уникати бездіяльності. Матері виховували дітей до початку навчання у школі. Давньогрецький філософ Платон казав, що передумовою досконалого виховання дітей є гарне виховання матері. В часі вагітності, - казав Платон, - жінка повинна перебувати у спокої та радості та не переживати надто бурхливих емоцій.
У стародавній Спарті, мати – це мужня жінка. Відправляючи сина у бій, спартанка вручала йому меча, кажучи: «Повертайся з ним, або на ньому». В цій тоталітарній країні виховання дітей контролювалося державою з першого дня життя дитини. Дівчаток виховували з особливою увагою – спеціальний курс гімнастики фізично готував їх до материнства.
Глибоку пошану до матері знаходимо також в юдаїзмі. У четвертій запо-віді Божій говориться: «Шануй батька й матір своїх, щоб тобі було добре, і щоб ти довго прожив на землі».
Із народженням Христа
Християнство вчить про народження жінкою Бога. В Єрусалимькому храмі, маючи 12 років, Ісус підкоряється своїй матері і повертається з нею додому. В Кані на про-хання своєї матері, Ісус творить своє перше чудо.
Згодом християнство сильно вплине на формування культури материнства і образу матері. У епоху Середньовіччя материнство почало розглядатися через призму Богородиці. Святий Йоан Золотоустий пише, що майбутня мати повинна берегти дівоцтво до одруження, а в подружжі – виявляти скромність, допомагати своєму чоловікові у духовних справах та піклуватися про народження дітей. У пізньому Середньовіччі дівчатка навчаються в монастирях або ж – виховує їх мати разом з помічницею-монахинею.
З XVII ст. матері все більше залучені до виробничої діяльності. Таким чином, виховання стає гострою проблемою і вже з наймолодшого віку дітей виховуть державні установи. На захист материнського виховання стає чеський педагог Ян Амос Коменський (1592-1670рр.) 1633 року Коменський пише посібник з виховання дітей «Материнська школа», де школа матері визначалась першим ступенем чотирьохступеневого навчального устрою. Видатний педагог наголошує: «Як тільки мати помітить, що Бог Творець всього, зачав у її лоні творити дитину, з цього моменту вона буде наповнюватися благочесністю більше ніж напередодні, звертаючись з гарячими молитвами до Бога».
Відомий французький фі-лософ Жан-Жак Руссо головною рисою матері вважає тактовність. Мати не смикає дитину, не просить її замовкнути, а уважно слідкує за діями і мовою дитини, щоб розвинути в ній те найкраще, що в ній є.
Протягом історії Україна часто зазнавала руйнувань, але культура материнського виховання вціліла, зазнавши лише незначних змін. Святість та шана материнства на українській землі в час Середньовіччя засвідчується у пам’ятці агіографічної літератури, мови та письменства «Печер-ському Патерику».
Тарас Григорович Шевченко так описує красу материнства. «У нашім раї на землі нікого кращого немає, як тая мати молодая, з своїм дитяточком малим». За часів кріпацтва, коли селяни важко працювали, жінкам було не до материнського щастя. Однак, навпаки, у полях і хатах, на праці і в часі сну матері леліяли своїх дітей, як могли.
Всебічно і глибоко висвітлює роль материнства у своїй творчості Іван Франко. Материнство – це найвище покликання жінки. Дівчина повинна бути готова до материнства морально і духовно. Жінка, яка нехтує материнством, занедбує життя своєї родини, та нищить її щасливе майбутнє. Якщо родинне життя якогось народу приходить у розлад, то згодом впаде моральна і фізична сила держави.
Видатний лікар і педагог Микола Пирогов закликав жінок виконувати свій материнський обов’язок, а матір бачив високо-освіченою і щасливою. Пирогов вважав жінок першими виховательками суспільства. Засновник вітчизняної школи дитячої психології Іван Сікорський вважав матір делікатним архітектором суспільства. Материні ігри та забавляння дитини дозволяють малечі ширше сприймати навколишній світ, покращують мислення та пам’ять.
У ХІХ ст. починають виходити книжки для матерів, відкриваються курси, школи по вихованню дітей. Матері все більше читають літературу з психології, фізіології, педагогіки – намагаються бути якнайкомпетентнішими та найдбайливішими матерями для своїх дітей.
На завершення
Сучасна жінка перебуває у пошуку свого покликання. Позаду нас зародження фемінізму, сексуальна революція, польоти жінки в космос і одержання можливості займати всі позиції у суспільстві. Серед всього того розмаїття часто важко розгледіти особливий дар – здатність дарувати життя, яка робить нас подібними до нашого Творця.
Катерина Чернега
Комментариев нет:
Отправить комментарий